Остап Вишня

Матеріали до вивчення життя й творчості Остапа Вишні

ОСТАП ВИШНЯ(1889-1956)

Справжнє ім'я —Павло Михайлович Губенко.

Народився на хуторі Чечва, що на Полтавщині, помер у м. Києві.

Письменник-гуморист, засновник жанру усмішка в українській літе­ратурі.

Найвідоміші твори: збірки «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки закордонні», «Мисливські усмішки»; гумореска «Моя автобіографія».

Гумореска «Моя автобіографія» (1927)

Літературний рід: епос.

Жанр: гумореска.

Тема: розповідь про батьків, навчання й формування свтогляду письменника.

Головна ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впли­вають на формування митця.

Композиція: гумореска складається з трьох розділів; у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і ви­тівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в пер­шому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.

Літературознавці про твір. З перших рядків твору вражає іронія й непідробна щирість, безпосередність оповіді про самого себе. Ось з яким витонченим гумором, але з неприхованою любов’ю він пише про своїх батьків: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному». У такому ж іронічному дусі розмірковує автор над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувала­ся його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.

На своє попереднє життя він оглядається з позиції теперішнього досвіду — відомого гумориста, популярного й авторитетного серед читаючої публіки й своїх колег. До того ж обмежує себе лише 1921 р„ який був своєрідним письменницьким стартом для нього, — «почав працюва­ти в газеті “Вісті” перекладачем», спробував писати фейлетони, вибрав псевдонім.

Звернімо увагу: нічого такого особливого в житті автора ніби й не відбулося, але його автобіографія читається з неослабним інтересом. Чо­му? Цей текст притягує не подіями, а гумором і особливістю вислову.

У цьому переконуємося в кожному абзаці. Ось як автор згадує свій вступ до військово-фельдшерської школи: «Поїхали ми до Києва. У Києві я роз­зявив рота на вокзалі і так ішов з вокзалу через увесь Київ аж до Святої Лаври, де ми з матір'ю зупинились. Поприкладався до всіх мощей, до всіх чудотворних ікон, до всіх мироточивых голів і іспити склав». Перед очима постає досить колоритна картина: сама подія, ради якої вона описана, мовби десь на другому плані, мовби нічого й не важить. Акцент на «роз­зявленому» роті й прикладанні до релігійних святинь.

Життя письменника воскресає тут у всій наготі тодішніх буттєвих реалій простого селянського побуту. Хай там як, але Остап Вишня оглядається на своє минуле з незмінним гумором. Уважніше описує людей, котрі змалку були поруч із ним, майстерно вплітає у свою опо­відь діалоги, невеликі жанрові сценки, якими створюється враження більшої переконливості, відчуття присутності в минулому часі. Після прочитання такої автобіографії хочеться неодмінно поцікавитися і тво­рами автора (Р. Мовчан).

Усмішка «Сом» (1953)

Літературний рід: епос.

Жанр: усмішка.

Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.

Головна ідея: виховання любові до природи.

Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій опові­дач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розпо­відає про те, чим живляться соми і як їх ловити.

Літературознавці про твір. «Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригі­нальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Ці пейзажі досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою.

Усмішка «Сом» починається із запрошення побувати «на річці на Осколі», ніби спонукаючи читача до довірливої розмови. Оповідач пе­рейнятий щирим захватом від краси довколишнього світу — своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи. Мова мальовничого пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна. Такий ліризм посилюється змалюванням появи на річковому плесі сім'ї чирят: матері й «манісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», леге­сенькі «болотяні курочки». Усе тут рухається, міниться барвами, звука­ми, з-поміж яких пробиваються дівочі «різні чудові пісні». Створюєть­ся враження від великого живого рухливого організму, яким є природа, і в якому все взаємопов’язане, а людина — її невід’ємна частка.

Від лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги не­безпеки (вустами діда Панька) — наприклад, про «велику ковбаню», у яку може і «дзвіниця пірнути». Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася «ще за панів» з величезним сомом, який проковт­нув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера». Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже «дуже заядлий і дуже справедливий рибалка», й акценти тут інакші — про те, який сом сильний і могутній. Нарешті, картина остання, завершальна, — у цій іс­торії образ сома цілком реалістичний, приземлений — на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів. Мабуть, нею можна було б і скористатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикмет­ні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копче­на ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»). Як бачимо, у цій усмішці акварельний український краєвид змінюється майстерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фан­тастичних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи, непри­хована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості. Так в Остапа Вишні гумористичний жанр усмішки справді більше нагадує «ліричну поезію в прозі» (Р, Мовчан).

Теорія літератури

Гумореска — невеликий художній твір, у якому події та люди зо­бражені в жартівливому тоні.

Усмішка — різновид фейлетону й гуморески, уведений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки полягає в поєднанні побутових замальовок і жанрових сценок із частими автор­ськими відступами, їй властиві дотепність і лаконізм.

Фейлетон — невеликий художньо-публіцистичний твір у періодич­ному виданні, у якому злободенні події зображені сатирично або гумо­ристично.