Проблематика новел О.Кобилянської

 виступ на обласній конференції, присвяченій ювілею О.Кобилянської

Презентація за посиланням

https://drive.google.com/file/d/15UOlu6L5wr_fSrYyJ9sbBbJACmcPF1WY/view?usp=sharing

Тематично творчість О.Кобилянської пов’язана з життям селянства та інтелігенції нашого краю. Письменниця була дочкою Буковини, брала участь у її житті, а тому переймалася долею простого люду, його потребами і проблемами. У статті розглянемо новели письменниці, які відображають її ставлення до порушуваних проблем: людина і війна, гроші й самопожертва, митець і дійсність. Але на першому місці для Кобилянської – завжди внутрішній світ простої людини.

Творчість О.Кобилянської була об’єктом дослідження багатьох літературознавців у різних аспектах.  Аналізуючи творчість письменниці в цілому, Л. Білецький визначав три характерні риси її новелістики: ліризм, психологізм та почуття природи – які так майстерно поєднані у новелах. Цим обумовлена  актуальність   дослідження:  О.Кобилянську завжди цікавив внутрішній світ простої людини, ті духовні орієнтири, що допомагають їй долати життєві труднощі.

Тож об’єктом дослідження є внутрішній світ простих селян, героїв новел, які, опиняючись у складних обставинах, переживають важку психологічну кризу, вміють протистояти зовнішнім обставинам.

Предметом  дослідження стали новели О.Кобилянської : «Лист засудженого до своєї жінки», «Юда» (проблема «війна і людина»); «Жебрачка» (проблема «митець і дійсність»), «За готар», «У святого Івана» (лицемірство духовенства).

Мета роботи полягає у розкритті   проблематики новел. З огляду на це ставимо перед сою низку завдань: проаналізувати  внутрішній світ  героїв; визначити ставлення письменниці до своїх персонажів.

Під час першої світової війни О.Кобилянська написала низку новел, у яких продемонструвала руйнівний вплив війни на селянина: не тільки смерть близьких, але й страждання від споглядання її наслідків, які виявилися страшнішими. Письменниця у творах порушувала проблему війни, виражала протест проти жахіття, яке нічого, окрім нещастя й сліз, людям не принесло. Новели цього циклу є ілюстрацією жахливої дійсності, у якій людина, безправна, не має можливості обирати – і в результаті стає заручницею обставин, за яких втрачає людське обличчя, перетворюється на істоту, що дбає лише про власну безпеку, а тому черствіє, а згодом сприймає дійсність викривлено.

Антивоєнні новели О.Кобилянської – ще один крок на шляху до вдосконалення її майстерності у змалюванні внутрішнього світу людини. Письменниці болить тяжке становище солдата в роки війни. І тому напередодні і в роки Першої світової війни вона висвітлює важку долю буковинця, якого насильно відправили до цісарської армії, показує жорстоке ставлення до хлопа австрійських офіцерів.

До цього циклу новел відносимо твори «Лист засудженого вояка до своєї жінки»,  «Юда».

Через важкі умови солдати передчасно гинуть або страчують себе, не витримуючи знущань над собою. Герой новели «Лист засудженого вояка до своєї жінки » Василь В. за дві години до смерті пише листа дружині, у якому розповідає про те, що з ним трапилося і чому його мають стратити. Хоча він і сам до останньої хвилини не міг збагнути, у чому його звинувачують, бо «не розумів їх мову добре, так само, як вони» не розуміли його.

Автор майстерно змальовує почуття, думки героя в момент, коли він усвідомлює факт страти. Василеві В. тяжко, сумно, боляче, але він попри всі свої страхи просить дружину не плакати: «Чим більше затискаються губи, тим більше ллються сльози з очей, а я хочу до тебе писати, але ти не плач…»[7,451]. Показуючи страждання бідних жовнірів, Кобилянська засуджує бездушність, безсердечність начальства. Василя стратили за зрадництво. І ніхто не звернув уваги на те, що він був голодний, ледь тримався на ногах, поки дійшов від ворожого табору до «своїх», уникаючи куль. І заради чого? Щоб «свої» ж його розстріляли.

У цій новелі, як і в низці інших, відсутній опис зовнішніх обставин, авторські відступи. Слово надається самому героєві, тим самим авторові вдається глибше розкрити образ  із психологічного боку, його внутрішні переживання.

 Однією з важливих художніх особливостей новел є пейзаж. Письменниця передає його стисло, але майстерно й неперевершено. Він контрастує із внутрішнім станом героя, чим гостріше підкреслюється страждання.

Розглянемо новелу «Юда». Простий селянин, який відправив на війну сина, змушений доглядати за хворою жінкою, за невісткою з сином, худобою. Ходив він купити солі, і дорогою його зупинили російські солдати, які звеліли відвести їх до табору. Чоловік не знав, де знаходився їхній табір, і  вів наздогад, щоб його не вбили. Незабаром вони зустрілися з австрійськими солдатами. У результаті сутички було четверо загиблих, яких наказали селянинові закопати. Уночі рив чоловік могили і погляд його все звертався до мертвого хлопця, що лежав лицем до землі. У ньому батько пізнав сина. «Це кричала не людина, не батько, це кричав дикий, смертельно ранений звір» [6, ІІ, 448]. Селянин себе звинуватив у смерті сина, бо він, боячись за своє життя, привів солдатів до місця, де вбито його дитину. Письменниця передає внутрішній стан батька і в момент, коли його щось притягувало до тіла хлопця, і в  момент впізнання. Важко. Смертельний гріх учинив чоловік, і він це розуміє. У розпачі, з болем  він виголошує : «Боже, дай відповідь! Як це ти допустив, щоби люди подуріли, та щоби батько йшов на сина! Ближній на ближнього… або, може, це судний день?..» [6, ІІ, 449].  Письменниця не засуджує героя, а співчуває йому, оскільки головним винуватцем бачить тільки війну, під час якої простий селянин не в змозі протистояти обставинам.

Представника знедоленого люду зустрічаємо і в новелі «Жебрачка». Безсумнівно, цей образ викликає співчуття: «Ціла тонка згорблена постать з головою, похиленою на груди, простягненою рукою… Жовтий, немов віск, худий, але молодий, надзвичайно правильний профіль хилиться на грудь. Вона сліпа, цілком сліпа. Довгі чорні шовкові вії закривають очі…» [7, 330]. Не можна залишитися байдужим до такого. Але основну увагу письменниця все ж таки зосередила на проблемі митець і дійсність.

Починається новела тим, що митець – головний персонаж твору – милується природою за вікном, його вражає краса і «безперервний шум соснових лісів, пригадуючий море…». Митець настільки захоплений спогляданням краси природи, що не може приступити до роботи – думки «супротивляться, вони розпорошуються». На душі тепло, думки десь далеко… Але недалеко від вікна сидить жебрачка і з самого ранку «скавулить». Це скавуління починає нервувати його, проймає з голови до п’ят, заважає зосередитися. Митець не може не звертати на це уваги. У його голові лише гримить: «Змилуйтесь над нещасливою, а Бог заплатить вам!» [7, 330]. У цих словах нічого, крім пронизливого, набридлого ниття, він не розбирає.  Герой хоче «жбурнути» їй гроші, щоб замовкла тільки. У цей момент його думки брудні і безсердечні стосовно бідних, безпритульних людей.

Він бере гроші, біжить туди, де сидить дівчина. І тут його очам відкривається картина: сидить дівчина понуро з протягнутою рукою. «Горішньої частини лиця не бачу ще добре; нижча нап’ятнена глибоким, давно затетерілим болем..» [7, 330]. У ньому немає вже відрази і ненависті до жебрачки – його охоплює страх. Адже до цієї миті він бачив навколо красу природи, яка чарує зір і тішить душу. Сьогодні йому відкрилась страшна правда буденщини, від якої досі він був відгороджений, не хотів бачити, сприймати. Таким чином, О.Кобилянська демонструє, наскільки персонаж далекий від життя, від страждань людей. Проте вони, митці, покликані природою служити людям, їх інтересам!  А головне – творити невідривно від реалій дійсності.

О.Кобилянська – тонкий знавець людської душі. І це ми спостерігаємо, коли вона зосереджує увагу на психології митця, її зміні. У кінці твору перед нами постає зовсім інша людина. Він не «шпурнув», як того хотів, а саме поклав у її руку гроші. Дівчина від щирого серця сказала: «Нехай вас Бог благословить тисячу раз!» [7, 331]. Оскільки він був першим, хто змилостивився над нею. І не знала вона про його внутрішні переживання, не знала, що саме тепер він пізнав і гіршу сторону життя. Можливо, тому «несказанно гидке чувство» заволоділо ним.

Уміло розкриває О.Кобилянська у своїх творах проблему лицемірства духовних осіб.  Чудовим прикладом цього є новела «За готар».

Старенький панотець був змушений морозним вечором діставатися до хати чорної Магдалени, щоб побачити чужого, який прийшов нізвідки і тепер лежить напівмертвий. Побачивши бідолаху, змерзлого, з худим обличчям, його лахміття, піп відмовився допомогти йому, оскільки невідомо, хто заплатить за його похорон. Але проблема не в тому, що він не захотів потурбуватися про долю нещасного. «Духовна особа» виявляє черствість душі, коли наказує затягнути чужинця за межі села, за готар, щоб сусіднє село потурбувалося про нього. Так вчинила людина, наближена до Бога, прикликана Ним допомагати стражденним. Чого ж можна очікувати від простих змучених селян? У плині життя, вічній боротьбі за кусень хліба голод відбирає усе людяне в людей, душа черствіє, емоції втрачають сенс. Але ні. Убога Магдалена підбирає чоловіка і несе разом зі своєю дочкою до себе до хати, незважаючи на злидні, тяжкохворого чоловіка. Жахлива дійсність і трагедія життя не змогли вбити в ній «людину». Чужинець помер. І Магдалена продає останню ковдру, щоб заплатити зажерливому попові за похорон.

О.Кобилянська викриває справжню сутність духовенства і звеличує духовну красу і благородність простої людини: їй важко, але попри всі незгоди вона готова допомогти кожному, хто опинився в біді.

До цього ж циклу новел можна віднести і твір «У святого Івана». Письменниця змальовує «день жнив» для ченців. До монастиря з’їхалося багато народу, це був день відпусту, день св. Івана.  День був спекотний, усі втомлені, проте щасливі, та кожен радів по-своєму: прихожани   приїхали відмолити гріхи, знайти «поміч на свою недугу», а ченці знали, що «сюди не приїхала жодна душа, котра б не принесла св. Іванові подарунку» [6, І, 312]. Автор змальовує монастир, як страшного звіра, який обдурює й обдирає людей. За допомогою різних засобів ченці збільшують багатства монастиря, а отже, й власні кишені. «При голові  в... Івана сидів… бородатий чернець і держав на колінах срібну тацю. Наскладали прочани гроші за те, що оглядали святого» [6, І, 312]. І, можливо, тому запитання дев’ятилітньої дівчинки: чому нема правди? – залишається без відповіді…

У часи, коли темний селянин намагається вижити, дістати копійку на прожиття, єдине, що підтримує, - це віра в Бога, надія на спасіння. З надією йдуть люди до церкви за духовною їжею, сподіваючись на порятунок. Та Кобилянська констатує, що немає правди і в монастирях, вона викриває хижість богословів, які виявляються брехливими здирниками, що перетворюють Боже свято на «жнива». Письменниця заглиблюється у внутрішній світ попів, демонструє відсутність будь-якого натяку на співпереживання горю прихожан, покаяння, богобоязливість.

Проблему грошей та їхнього впливу на людину порушує письменниця в новелах «Вовчиха» та «Але Господь мовчить…».

У новелі «Вовчиха» йдеться про про родину Жмутів. Зоя Жмут не вважала себе селянкою, але «полькою» і дітей своїх називала поляками. Постійна боротьба Зої за кусень хліба зробила її жорсткою  і черствою до людських переживань. У цій гонитві, щоби забезпечити дійте, вона поступово втрачала їхню любов. На старість їй зосталася тільки ненависть. Кобилянська засуджує вовчі закони тодішнього суспільства, культ власності і грошей, які морально спотворюють людину.

У новелі «Але Господь мовчить» перед читачем постає чоловік, що заради грошей пішов на вбивство родички, проте жертвою стає його власна дружина. З точки зору моралі, чоловік заслуговує на осуд, проте автор демонструє тяжкі умови життя , за яких постійна нестача грошей штовхнула чоловіка на злочин. Чи усвідомив чоловік свій смертний гріх? Навряд чи, бо виявили в нього «вічну темність ума».

Герої цих творів деградують морально, не в змозі прийняти закони тодішнього суспільства. Проте автор не стільки засуджує вчинки героїв, скільки змальовує причини такого стану речей, викриває винуватців трагедії, констатує, що в умовах капіталістичної дійсності у «затурканих» селян не було виходу.

Таким чином, О.Кобилянській вдалося розкрити внутрішній світ героїв через їхні вчинки, душевні переживання, зміну психології та лицемірство. Порушені у розглянутих творах проблеми актуальні сьогодні і потребують вирішення, а головне – зміни ставлення людей до них.

  

Список літератури

1.          Бабишкін О. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. – Львів, 1963. – С.142-152.

2.          Георг Адам. «Українські новели» О.Кобилянської// О.Кобилянська в критиці і спогадах. – Київ, 1963. – 289 с.

3.          Гнідан О.Д. Історія української літератури ХІХ – початку ХХ ст.. Практичні заняття. – К.: Вища школа, 1987. – 160 с.

4.          Гузар З.П. Вивчення творчості О.Кобилянської. Посібник для вчителів. – К.: Рад. школа, 1978.

5.           Кирилюк С.Д. Ольга Кобилянська і світова література. – Чернівці: «Рута», 2002.

6.          Кобилянська Ольга. Твори в 2-х томах. – К.: Дніпро, 1974.

7.          Кобилянська О. Вибрані твори. – Київ: Дніпро, 1974. – 540 с.

8.          Мотрюк Р.Й. Майстерність психологічного аналізу в новелах О.Кобилянської // Творчість О.Кобилянської (Тези доповідей респ. конференції). – Чернівці, 1963. – С. 19-20.

9.          Томащук Н.О. О.Кобилянська. життя і творчість. – К.: Дніпро, 1969.

10.     Франко І. Визначне явище в новій українській літературі // О.Кобилянська в критиці і спогадах. – К., 1962. – С. 100 – 102.