Обереги українського народу

Обереги українського народу: рушник, українська народна пісня, вишита сорочка

Слово вчителя. З давніх-давен наші пращури особливу увагу приділяли речам, які мали захищати нас від усього лихого. А оскільки українки завжди славилися рукоділлям, то основна роль оберега відводилася саме вишивці. Чого тільки не створила жіноча уява, аби тільки діти, чоловік, батьки були убережені. Так і розпочала свій шлях всесвітньовідома українська вишиванка, неймовірної краси рушник. А щоби вишивання було приємнішим і думки світлішими, їх супроводжувала українська народна пісня.

Звучить пісня «Рідна мати моя…» (Під час співу на сцені мати збирає речі синові в дорогу. Особливу увагу приділяє рушникові)

І учень. Українці завжди рушник передавали з роду в рід, із покоління в покоління як оберег.  Адже, вишитий уручну, він ніс у собі інформацію, закладену вишивальницею:

ІІ учень. Мати замовляла нитку на сімейне щастя для доньки, на удачу – для сина; дівчина, готуючи придане, вкладала свої побажання кохання і поваги майбутнього чоловіка.

ІІІ учень. Особливо знаменну і навіть законодавчу роль рушник відігравав на весіллі. Коли молоді ставали на рушник – то був апогей свята, після якого розлучити молодят не мав права ніхто.

І учень Рушником перев’язують і старостів на весіллі, сватів, молода – молодого. За народними повір’ями, дівчина, що не надбала собі рушника для родинного життя, заміж не вийде.

Сценка «Сватання» (за мотивами твору Т.Шевченка «Назар Стодоля» ).

У дім до молодої приходять старости.

Староста. Слава Ісусу Христу!

Батько. Навіки слава. Проходьте, сідайте, гості дорогі.

Староста. Та зачекайте, господарю, маємо впевнитись, чи в ту хату завітали, де живе куниця – красна дівиця, за якою полював наш князь.

Батько. Впевнений , що туди, куди треба потрапили. А давайте лишень подивимось, що вам треба.

Староста. Вирішив наш князь, славний Панько, Хомів син, одружитися. Тож помандрував світом у пошуках молодої. І раптом одного дня вгледів він куницю, красну дівицю, що позбавила його сну. Три дні не їв, три дні не спав, все думу думав, як бути. Батьки вже й не знали, як догодити: то одну, то другу пропонують дівчину, а він каже: «Де вже я не їздив, в яких царствах не блукав, а такої куниці, красної дівиці, не видав». Тож і кинулися ми по сліду, і привів він нас сюди, до вашого села, не знать, як його дражнять. А тут , як на зло, випала пороша, тож ми, ловці-молодці, заблукали. Але бачили, що наша птиця до вас залетіла, тож віддавайте нашому князю куницю, красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?

Батько. Ну що ж, прийшов і наш черед до ладу слово прикладать. То, дочко чи маєш чим цих ловців-молодців перев’язати? А чи не пристарала для цього дня? Не вміла прясти, не вміла шити?

Дочка. Та я вже, батечку (пов’язує рушниками старостів і молодого)

Староста. Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру вчив. Спасибі і тобі, дочко, що рано вставала, тонку пряжу ткала, придане придбала.

ІІ учень. Декор наших рушників пройнятий з діда-прадіда волелюбним характером. На них багато червоного кольору – символу радості, кохання – який часто переплітається з чорним – символом журби.

ІІІ учень. Але чорний завжди підпорядковано червоному. Коли ж ми бачимо безліч рушників, декорованих лише червоною ниткою, то годі знайти рушника, вишитого тільки чорним.

І учень. Рушник-це перший український оберіг, який захищає від лиха, хвороб, символізує довгу життєву дорогу без перепон. Орнамент на рушниках, як і на всіх вишивках українських, був 3-х видів: геометричний, рослинний, тваринний.

ІІ учень. Геометричні орнаменти(кружальця, трикутники, ромби, зигзаги) відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне.

ІІІ учень.

ІІІ.Українська народна пісня

Учні співають «Чорнобривці»

І учень. Якщо б перенести рушникову мелодію фарб і форм орнаментів на музику, то це була б та сама наша, відома на весь світ українська пісня.

ІІ учень. Наша слава, наша гордість, наша душа. Українці співають, коли їм сумно, звертаються до пісні, коли в їхньому житті відбуваються радісні події, затягують знайому до болю мелодію під час роботи та відпочинку.

Учні співають «Цвіте терен»

ІІІ учень. Українська пісня як оберег слугує нам усюди: вдома, на чужині, у дорозі. Генетична пам’ять зберігає значущість і могутню велич пісні як Божого дарунку.

І учень. Божого дарунку дівчині Україні. Існує легенда про те, що Бог вирішив обдарувати дітей світу талантами. Французи обрали елегантність та красу. Угорці-любов до господарювання, німці-дисципліну і порядок. Поляки оволоділи здатністю до торгівлі, а італійці отримали хист до музики.

ІІ учень. І коли у Бога не залишилося дарів, він помітив дівчину, що плакала, забившись у куток. І тоді Бог обдарував її прекрасним голосом та піснею, що прославила дівчину Україну на весь білий світ, подарувала радість і щастя, додала трохи суму і розради у важкі хвилини, стала супутницею щасливих важливих моментів нашого з вами життя.

Учні співають «Несе Галя воду»

ІV. Вишита сорочка

На задньому фоні звучить пісня «Мамина сорочка»

ІІІ учень. Ще оди важливий і напрочуд красномовний оберег, який вирізняє з-поміж інших націй саме українців – це вишита сорочка, символ приналежності до роду. З глибин сивих століть, від покоління до покоління передавали матері доньками, бабусі онучкам уміння поєднувати у вишитому одязі красу і практичність.

І учень. А святкова сорочка демонструвала майстерність вишивальниці і прагнення будь-якої модниці – виділись з-поміж інших. Адже дівчата в усі віки залишаються однаковими

ІІ учень. Вибір матеріалу для одягу на то час був невеликий-домоткане полотно з льону та конопель. Але невичерпна фантазія та винахідливість українських жінок зробили свою справу: вишита сорочка стала символом українського народу.

ІІІ учень. Орнаменти були різноманітні: рослинні розводи з листя, стебел, квітів і плодів, «дерево життя», про яке уже йшлося. Геометричні візерунки теж були доволі популярними на Буковині.

І учень. Своєрідним у жіночих сорочках на Буковині є застосування у вишивці великої кількості бісеру. Такі сорочки вишивалися суцільним візерунком на грудях, рукавах, спині. Вага такої сорочки сягала 4-5 кг.

І учень. Для кожного регіону України характерна власна гама кольорів. Так, на Буковині та Поділлі надавали перевагу червоно-чорному (про який уже йшла мова), жовтому та синьому кольорам. Волиняни вдало поєднують червоно-жовто-зелених, у Центральному Подніпров’ї поширено червоно-чорно-синій орнаменти.

Звучить пісня «Два кольори»

ІІ учень. Але вишита сорочка слугувала не тільки як одяг. Вона була своєрідним оберегом, який захищав людину повсякчас, а не тільки тоді, коли її вдягали. Як уже було сказано, в давнину тканину пряли вручну, одяг шили і вишивали вручну, а тому мама, бабуся, дівчина, працюючи над тканиною, замовляли її на захист від зла.

ІІІ учень. І замовляння стосувалися певної конкретної особи, для якої призначалася сорочка. Прали, прасували і зберігали сорочки тільки на лицьову сторону, ту, якою одяг торкався тіла людимн і слугував своєрідним «бронежилетом».

І учень. Вважалося, що, вивертаючи сорочку навиворіт, відкривається дорога для лиха до тіла людини, її думок, а відтак – і життя. цікаво, що і вишивка на сорочці не мала хаотичне розміщення, а суворо регламентоване, що утворювало захисну канву.

ІІ учень. Так, чоловіча сорочка вишивалася на манжетах рукавів, візерунок захищав руки чоловіка, беріг їх для праці, на комірі – як ворота у світ думок,та грудях – що захищало серце чоловіка. Знизу сорочка зав’язувалася поясом-замикання захисного ланцюга.

ІІІ учень. Жіноча сорочка була дещо складнішою в дизайні, адже мала бути і захистом, і окрасою. Принцип розміщення орнаменту той самий: рукави,груди, комір. Тільки все набагато яскравіше, багатше і різноманітніше. Так, візерунок на рукавах розміщували по всій довжині, круг шиї утворювали за допомогою нитки вишите намисто, яке простягалося до лінії грудей та спину, що підкреслювало дівочу красу.

І учень. Приємно, що останнім часом українці повертаються до джерел, до рідного, і вдягати вишиванку стало модно і красиво. І це не викликає подиву перехожих, осуду байдужих.

V.  Слово вчителя. Минає час, змінюються покоління , мода, смаки людей, та незмінними залишаються традиції, звичаї народу. Саме їх ми повинні берегти і передати нащадкам для того, аби український народ жив, творив. По-різному ставитися до оберегів – вірити чи ні – та, мабуть, є в цьому сенс, якщо сторожили як зіницю ока бережуть у своїх скринях пожовклі від часу домоткані сорочки, рушнички і зі сльозами на очах передають їх у спадок дітям, онуках, правнукам. А українська народна пісня не втратила актуальності і сьогодні, адже справжній українець відчуває трепет, тільки зачувши її перші акорди.