виступ на міській конференції
Презентація за посиланням
https://drive.google.com/file/d/11bwF67tQ_dfqrf3BiPHiApI1-2XR2y_5/view?usp=sharing
В умовах реформування сучасної освіти та реалізації засад Нової української школи актуальним залишається виховання національно свідомої, духовно багатої особистості. Згадаймо лише позаурочні виховні заходи, мета проведення яких – виховання шанобливого ставлення до української культури, свідомого патріота своєї держави, гордості за націю. Згадаймо також триєдину мету кожного уроку, одним із компонентів якої є виховний, про який ми дітям не говоримо, але через мовний та літературний матеріал реалізуємо. І в цьому ми слідуємо, на наш погляд, одній із 100 порад великого українського педагога-гуманіста В.Сухомлинського, який зазначав, що «однією з умов високої ефективності педагогічного впливу є обстановка ненавмисності цього впливу»[2]. Тобто учень не повинен знати, що його виховують, оскільки справжнє виховання – це самовиховання. Учитель має розкрити духовні сили дитини, спонукати до «внутрішньої роботи розуму й серця, спрямованої на самопізнання й самовдосконалення»[2]. І зробити він це може через власний приклад, образ, слово. Учителеві-словеснику відведено в цій роботі особливу роль, адже на прикладі персонажів творів, зокрема казок, їхніх вчинків, міркувань, поведінці він має змогу розвивати внутрішній світ дитини, виховувати позитивні риси її характеру.
